ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ…

ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ ВІЙНИ…

Сьогоднішні реалії приводять нас до думки, що деякі вчинки є недоречними наразі і ми відмовляємо собі в «маленьких радощах», вважаючи, що так правильніше. Але чи так це насправді?

Через негативні події у країні і особисті потрясіння наш організм перебуває у стані хронічного стресу. Кожна людина переживає це по-своєму. Хтось може впоратись самостійно, а комусь потрібна стороння допомога. Що ж допомагає нам бути в ресурсі?

Ресурси є внутрішні (які накопичились за певний час) і зовнішні (які можуть розрадити нас в моменті). В разі нестачі зовнішніх ресурсів, через відмову від таких, наш організм починає використовувати внутрішні. Але все має свою межу. І, якщо не поповнювати цей ресурс позитивними емоціями, може настати емоційне виснаження, розлади сну, депресивні стани та інші фізичні прояви. Тому важливо не забувати про себе у намаганнях допомогти іншим та відповідати чужим очікуванням.

Тож чи дійсно варто обмежувати себе аж так? Звісно ми маємо пам’ятати в який час ми живемо, які події відбуваються навколо, поважати оточуючих та їх вибір. Кожен може виконувати свою роль на користь суспільства, обрати свій шлях, чим може допомогти. Але чи це все? Адже в нас не буде іншого життя, у наших дітей не буде іншого дитинства.

Чи маємо ми право засуджувати людей, які дозволяють собі речі, в яких самі себе обмежуємо? Просто не варто відкидати такий варіант, що для когось це може бути єдиний спосіб допомогти собі пережити важкі часи.

Допис створений у межах проєкту “Плече до плеча: ветерани та сім’ї ветеранів, зниклих безвісти та загиблих військових та їхня інтеграція в цивільне життя” за підтримки Civil Peace Service Ukraine – GIZ ZFD.

Сьогоднішні реалії приводять нас до думки, що деякі вчинки є недоречними наразі і ми відмовляємо собі в «маленьких радощах», вважаючи, що так правильніше. Але чи так це насправді?

Через негативні події у країні і особисті потрясіння наш організм перебуває у стані хронічного стресу. Кожна людина переживає це по-своєму. Хтось може впоратись самостійно, а комусь потрібна стороння допомога. Що ж допомагає нам бути в ресурсі?

Ресурси є внутрішні (які накопичились за певний час) і зовнішні (які можуть розрадити нас в моменті). В разі нестачі зовнішніх ресурсів, через відмову від таких, наш організм починає використовувати внутрішні. Але все має свою межу. І, якщо не поповнювати цей ресурс позитивними емоціями, може настати емоційне виснаження, розлади сну, депресивні стани та інші фізичні прояви. Тому важливо не забувати про себе у намаганнях допомогти іншим та відповідати чужим очікуванням.

Тож чи дійсно варто обмежувати себе аж так? Звісно ми маємо пам’ятати в який час ми живемо, які події відбуваються навколо, поважати оточуючих та їх вибір. Кожен може виконувати свою роль на користь суспільства, обрати свій шлях, чим може допомогти. Але чи це все? Адже в нас не буде іншого життя, у наших дітей не буде іншого дитинства.

Чи маємо ми право засуджувати людей, які дозволяють собі речі, в яких самі себе обмежуємо? Просто не варто відкидати такий варіант, що для когось це може бути єдиний спосіб допомогти собі пережити важкі часи.

Допис створений у межах проєкту “Плече до плеча: ветерани та сім’ї ветеранів, зниклих безвісти та загиблих військових та їхня інтеграція в цивільне життя” за підтримки Civil Peace Service Ukraine – GIZ ZFD.